"Якщо у дитини поганий апетит"

 Яка любляча мати не хоче бачити, як її чадо з задоволенням, за обидві щоки, наминає свій обід, вечерю або сніданок, а якщо ще й добавки просить! На жаль, стикаючись з реальністю, Ви розумієте, що все далеко не так, і від багатьох батьків можна почути фразу про те, щодитинамало або взагалі нічого не їсть.Що робити, якщо дитина погано їсть і чим підняти інтерес дитини до їжі?

Що не варто робити, якщодитинапогано їсть:

- Не годуйте дитину насильно. В організмі існують періоди зростання, під час яких споживання їжі, то сповільнюється, то знову загострюється.

- Насильне напихання їжі всього лише зайвий стрес.

- Не доводьте поганий апетит у дитини до катастрофи та істерії. Цілком можливо, що це всього лише тимчасові труднощі.

- Не забувайте про перекушування, які здійснює дитина в проміжках між прийомамиосновної їжі. В них вона теж отримує необхідну частку поживних речовин.

- Не змушуйте доїдати до чистої тарілки. Все це може позначитися на звичках і навіть комплексах, які спливуть в майбутньому.

- Не готуйте для дитини спеціально окрему їжу. Приготуйте вечерю, для всієї родини, яка складається з вибору з пари гарнірів, серед яких буде той, що може вибрати Ваша дитина. Це залишить за нею свободу вибору, але й обмежить її рамки, що надалі запобіжить Ваші проблеми з примхами дитини.

- Не намагайтеся наготувати море страв. Великий вибір, з яким зіткнеться дитина, може поставити її в тупикову ситуацію і надалі виллється в прискіпливості до пропонованої їй їжі.

У питанні що робити, якщо дитина погано їсть, допоможуть прості і не вигадливі поради майбутнім і вже справжнім батькам …

Поради щодо поліпшення апетиту

Для маленької дитинипроцес споживання їжіможна перетворити на захоплюючу гру. Купуйте гарний посуд, який буде цікавий дитині.

Їжте одночасно всією сім’єю. Нехай дитина бачить, що всі їдять те саме, що й вона. Особливо якщо в родині вже є дитина старша, то молодша буде брати приклад з брата або сестри.

Якщо дитина хоче спробувати їжу з Вашої тарілки, не відмовляйте їй у цьому. Чи не захвалювати при цьому дитину, ніби вона зробила щось незвичайне.

У їжі повинно бути присутнім більше овочів (тертих, пропарених, красиво викладених і оформлених). Найчастіше почувши від дитини відмову, їсти овочі,батькиздаються і вже навіть не намагаються пропонувати їх своєму чаду. В майбутньому це може вилитися в проблему і дитина взагалі не буде їсти овочів.Прищеплюйте любов до овочів поступово.

Дітям дуже подобається їсти руками. Час від часу балуйте дитину такими обідами, але не забувайте, культурна людина їсть приборами.

Нехай дитина сама освоює перші ази споживання їжі. Корегуйте ці починання, але не забувайте. Звичайно, спочатку доведеться змиритися з неподобством, що твориться на столі, але все терпіння свого часу окупиться.

Намагайтеся дотримуватися тимчасових проміжок споживання їжі. Прищепіть той факт, що їдять по годинах, а не тоді, коли заманулося.

Якщо ж все-таки через деякий час дитина все так само продовжує сидіти над повною тарілкою, і у Вас вже з’являються побоювання з приводу поганого зростання — не затягуйте, відразу ж звертайтеся до Вашого педіатра.

"Безпечна дорога"

 

"Виховання громадянина починається з сім,ї"

 На сучасному етапі демократизації громадянського суспільства актуальною є проблема формування громадянськості, що передбачає становлення особистості, спроможної знайти відповідь на основніпитання існування, пізнати себе, суспільство і час, в якому вона живе, здатної брати активну участь у вирішенні соціальних проблем та досягнути успіху в житті.

Результатом формування громадянськості є соціальна зрілість особистості, яка складається як із практичних навичок участі у суспільному житті, так і рівня розвитку її громадянських якостей. Сутність проблеми пихолого-педагогічних закономірностей онтогенезу особистості, її соціалізаціїта громадянського становлення досліджували в своїх працях І.Бех, М.Боришевський, В.Кутішенко, Л.Крицька, Л.Макарова, В.Москаленко, О.Гуменюк, В.Оржеховська, О.Сухомлинська, К.Чорна та ін.

Формування громадянської спрямованості особистості передбачає дослідження сутності поняття “особистості”, тобто вивчення місця, позиції людини у системі суспільних зв’язків та її комунікацій. Оскільки центральним, системоутворюючим є відношення до інших, то стати особистістю означає зайняти певну життєву, міжоособову моральну позицію, у достатній мірі усвідомлювати її і нести за неї відповідальність, утверджуючи своїми вчинками.

Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, нами було зазначено, що поняття“особистість” вживається у двох основних значеннях: людина, яка має свідомість і людина, яка досягла певного рівня розвитку. Такий рівень характеризується наявністю у людини власних поглядів, моральних вимог і оцінок, які роблять її відносно стійкою і незалежною від чужих її власним переконанням впливів.

Формою існування особистості є її розвиток, який відбувається на всіх етапах життєвого шляху. Розвиток особистості є сукупністю прийомів і способів соціального впливу на індивіда, метоюякого є створення у нього системи певних соціальних цінностей, установок, світогляду, виховання моральних та громадянських якостей.

Передумовою громадянського становлення є соціалізація особистості.Соціалізація особистості та її громадянське становлення у психологічно-педагогічному аспекті розглядається як поетапне розгортання системи її соціальної життєдіяльності, кожна фаза якої позначається зміною провідного різновиду діяльності, яка має такі ознаки: у її формі виникають і всередині якої диференціюються інші, нові види діяльності; у ній формуються, або перебудовуються окремі психічні процеси; від неї залежать основні психологічні зміни особистості в певний період часу.

Важливою сферою соціалізації особистості та її громадянського становлення є спілкування. Це складний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, обумовлений потребами у спільній діяльності, який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, взаємне сприйняття і розуміння. Таким чином, соціальний сенс спілкування полягає у тому, що воно слугує засобом передачі форм культури і суспільного досвіду від покоління до покоління – через звичаї, традиції, норми поведінки, книги, твори мистецтва, предмети матеріальної культури, систему освіти, виховання, філософію, релігію.

Ще однією сферою формування громадянської спрямованості особистості є розвиток її самосвідомості. Головною характеристикою самосвідомості, як було з’ясовано в процесі нашого дослідження, є розуміння і сприйняття особистістю самої себе як певної цілісності, у визначенні власної ідентичності. Без самосвідомості, як зазначає В.Москаленко, не може здійснюватись ні пізнання людиною соціального світу, ні соціальне самовизначення її в ньому. Самосвідомість спрямована на пізнання внутрішнього світу суб’єкта і його стосунків з об’єктивною дійсністю і проявляється в самопізнанні, самоаналізі, самооцінці. На цій основі усвідомлюється рівень знань, досвіду і характер можливостей, які є базою для вироблення принципів пізнавальної і практичної діяльності, життєвої позиції, постановки життєвих цілей і способів їх здійснення.

Саме тут важливого значення набуває самовиховання особистості, де суб’єктом і об’єктомвиховання є одна і та ж людина. Це самостійна, цілеспрямована, систематична робота людини, спрямована на формування і розвиток своїх кращих, соціально цінних якостей і усунення недоліків, яка здійснюється з метою максимальної самореалізації. Для процесу самовиховання важливим є всі властивості свідомості. Особливе значення має рефлексія як здатність виділити своє“Я”, критична оцінка своїх якостей. Особистість свідомо прагне виробити певні людські, зокрема моральні, вольові і фізичні якості. Саме це і є завданням самовиховання – досягнення гармонійної досконалості, тобто творчої активності; цілеспрямованості; раціоналізації життя; розвитку самодисципліни; формування почуття міри; вміння управляти емоціями, почуттями;ставлення до людей, як до вищої цінності.

Як свідчить педагогічна практика, самореалізація та самоутвердження особистості здійснюється у процесі навчально-виховної діяльності. Таким чином, провідну роль у процесі соціалізації та громадянського становлення особистості відіграють навчання, виховання та самовиховання, які спрямовані на її удосконалення, самореалізацію, вироблення поглядів, переконань, життєвих цілей, шляхів і способів їх здійснення, формування соціальних якостей та громадянської позиції.

Отже,особистість у процесі соціалізації та формування громадянськості набуває ряд соціальних та громадянських якостей, формується тип соціального мислення, система соціальних установок, громадянська позиція. Світогляд, знання, почуття, моральні установки та життєвий досвід особистості є тим грунтом, на якому формуються переконання. Наявність у людини певних переконань свідчить, що вона впевнена у своїй правоті, свідомо обрала свій життєвий шлях, займає активну громадянську позицію, розуміє суть та наслідки своєї діяльності, поведінки та вчинків.

Таким чином, об’єктом педагогічної та психологічної науки, як зазначає О.Сухомлинська, є психологічне обґрунтування цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності та якостей зростаючої особистості. Об’єкт педагогічної науки – це система різних педагогічних впливів та явищ, у центрі якої перебуває дитина.

Підсумовуючи, ми дійшли висновку, що психологічний аспект формування громадянської спрямованості особистості передбачає вивчення сутності психологічних явищ життя особистості, її психологічних властивостей, вікових особливостей. Тоді як у педагогічному аспекті, особистість розглядається як суб’єкт і об’єкт навчання та виховання. Саме тут акцентується увага на можливостях особистості у самопізнанні та пізнанні світу, на розвитку її творчих можливостей та здібностей. Отже, спільним об’єктом дослідження психологічної та педагогічної науки є особистість та її активна взаємодія із соціальним середовищем,яке має суттєве значення для онтогенезу особистості, її соціалізації та громадянського становлення.

Безпека дитини з ООП вдома

 

Пам’ятка для батьків

«Безпека дитини з ООП вдома»

 

·         НІКОЛИ! не залишайте дитину саму вдома!

·   НІКОЛИ! Не залишайте дитину у ванній кімнаті одну під час купання. Перетворіть повсякденний ритуал у цікаву гру, але під вашим пильним наглядом!

·       Вікна в кімнаті й вихід на балкон повинні бути наглухо закриті, за винятком фрамуг.

·   Всі електроприлади, що представляють небезпеку життєдіяльності дитини, необхідно вимкнути й по можливості ізолювати від дитини.

·         Іграшки не повинні перебувати на висоті, що перевищує ріст дитини, тому що дитина намагаючись дістати іграшку із шафи може заподіяти собі травму при падінні.

·         Газовий вентиль на трубі необхідно перекрити, тому що газова плита й газовий водонагрівальний стовпчик представляють для дитини найбільшу небезпеку.

·         Не треба на газовій плиті залишати каструлі й чайники з гарячою водою, тому що перекинувши їх, дитина може одержати опіки несумісні з життям.

·        Засоби для миття посуду й прибирання приміщення також варто охороняти від дитини, тому що велика ймовірність їхнього використання не за призначенням, що також може призвести до різних отруєнь й опіків шкірної поверхні й слизової оболонки;

·    Подбайте про те, щоб усі ліки знаходилися в недосяжності дитини. Різнокольорові таблетки вона може сприйняти за цукерки!

·  Якщо ви користуєтесь сірниками, їх варто тримати в недоступному для дітей місці!

·  Попіклуйтеся про те, щоб дитина не мала доступу до розеток.

·  Сховайте всі гострі предмети (голки, ножі) та ножиці. Навіть якщо дитина вміє користуватися ножицями, не допускайте, щоб вона самостійно користувалася ножицями без вашого нагляду!

  Спробуйте обігравати небезпечні ситуації у сюжетно – рольових іграх, наприклад «Пожежна бригада», «Швидка допомога» «Рятівники». Під час гри обов’язково промовляйте певні правила безпечної поведінки, робіть висновки та спонукайте малечу до висновків (чому саме сталася така ситуація? Чи можна було їй запобігти?)

І головне- будьте здорові, спокійні та пильні!

"Яка дитина, така й родина"

 Стосунки батьків між собою, їх взаємини з дітьми, внутрисімейна атмосфера загалом – все це незмінна практична школа батьківства й материнства. Добра ця школа – і виховання буде добрим; якщо ж нервова і тривожна, то діти зростають нервові, тривожні чи байдужі, егоїстичні, морально й духовно глухі. Звичайно, вплив батьків на дітей завжди індивідуальний, і вони мають більше можливостей враховувати вікові та особистісні особливості дитини.

Безперечно, що найкращі умови для розвитку і вихованні дитини має сім'я, в якій проживає кілька поколінь. У такій сім'ї, як правило, є різні види стосунків між старшими і молодшими поколіннями та можливості передання і взаємозбагачення особистості дітей і дорослих, засвоєння сімейних ролей в процесі безпосередньої життєдіяльності родини.
На жаль, як свідчить статистика в Україні, як і в інших європейських країнах, переважає нуклеарна (одноядерна – батьки і діти) сім'я. Більш того, зниження рівня життя в державі, погіршення соціальних, санітарних, гігієнічних, побутових умов життя, а у зв’язку з цим і психологічних, призводить до деформації почуття відповідальності, юридично-правового і морально-етичного обов’язку, що відбивається на сім'ї. В Україні зменшується рівень народжуваності дітей і помітно зростає кількість неповних сімей.
Сильним негативним фактором у вихованні дітей стає факт розлучення батьків. Залишення сім'ї батьком (або матір'ю), що, як правило, супроводжується офіційним розірванням шлюбу, може різко змінити морально-психологічний стан дитини і часто має руйнівний вплив на її психологічний світ, поведінку, віру в морально-духовні цінності та ідеали людей.
Після розлучення колишньому чоловікові чи дружині слід чітко обумовити в інтересах дитини новий стиль контактів і вимог, адже батьки завжди мають підтримувати хоча б найменший контакт із дітьми, незважаючи на те, що він може бути для одного або й обох небажаним. Ці контакти сприятимуть психічній врівноваженості, нормалізації розвитку дитини, гуманізації. Не можна принижувати один одного у присутності дитини та саму дитину. Емоційну напруженість взаємин батьків діти відчувають без слів, поглядів, жестів і міміки, навіть тоді, коли їх при цьому немає. Вони відчувають це інтуїтивно, серцем, душею, якимось особливим родинним почуттям, що не піддається критеріальним вимірам. Для повноцінного розвитку, як певну компенсацію за розлучення батьків, діти потребують постійних, стабільних стосунків з обома батьками, а це означає, що мати і батько, який здебільше проживає окремо, мусять обговорити умови їх теперішнього життя, осмислити ситуацію, в якій опинилися і зберегти ті кращу почуття, які в них залишилися з попередніх стосунків. У кожній сім'ї дитині відводиться певна роль, відповідно до якої будуються її взаємини з батьками залежно від її віку, незначного життєвого досвіду. Батьки для дітей мають бути джерелом емоційного тепла і підтримки, владою, розпорядником благ, зразком і прикладом для наслідування і, звичайно, мудрими порадниками.
Авторитет матері (батька) зростає в очах дитини, якщо вони, знаючи її проблеми, допомагають безболісно їх розв’язати. Це залежить від загальнокультурного рівня батьків, їх освіченості, педагогічної підготовленості, способу життя, ціннісних орієнтацій, реакції на становище, що склалося, оптимізм і віру на краще життя родини і дитини.
При цьому мати має враховувати, що дефіцит чоловічого впливу веде до порушення не лише розвитку інтелектуальної сфери, ускладнює процес ідентифікації відповідно до батьківського (чоловічого) чи материнського (жіночого) образу. Не маючи родинного прикладу спостерігати доброзичливе подружнє спілкування, це часто може впливати на формування гіперприв'язаності до матері чи батька, спричинювати різні відхилення психіки і навіть фізичні вади.
Кожна дитина може успішно справитися з однією або кількома несприятливими обставинами, але якщо їх більше, то це може спричинити виникнення у дітей невротичних реакцій тощо. Невдоволеність емоційними контактами, життєва невпевненість в позитивній оцінці дорослими, зменшення можливостей задоволення запитів у сфері матеріальних потреб, що зростають, - все це сприяє деформації ціннісних орієнтацій, викривленню реальних установок, що руйнує віру в моральний ідеал, призводить до порушень в діях, мотиваційній сфері, майбутньої діяльності, свідомого чи несвідомого успадкування чи наслідування морально-поведінкових якостей батьків.

Навіщо гуляти з дитиною? Де і як? І чи є користь від прогулянок на дитячих майданчиках?

 Гуляти з дитиною необхідно з самого його народження, але, на жаль, не всі батьки хочуть, розуміють необхідність і готові довго гуляти з дитиною, а потім починають дивуватися, чому малюк частіше хворіє, не так швидко розвивається, як однолітки і так далі. Активні і тривалі прогулянки, де б вони не проходили: дитячому майданчику, в парку, за містом, на море і так далі, підуть дитині будь-якого віку тільки на користь. Ось вам кілька незаперечних фактів, що підтверджують користь знаходження вашого чада на повітрі, нехай навіть на самій звичайній дитячому майданчику у дворі:

1.Очищаємо легені від домашнього пилу, алергенів, бактерій і інших шкідливих часток, прихованих від наших очей;

підвищуємо енерговитрати і покращуємо роботу всього організму;

2. Отримуємо життєво важливий вітамін D;

3. Стимулюємо фізичну активність дитини, що сприяє інтелектуальному розвитку, зміцненню імунітету і серцево судинної системи;

4.розвивається координація, реакція і тренуються очі, запобігаючи проблеми із зором.

5.Гуляємо в будь-яку погоду, тим самим загартовуючи дитину і знайомлячи з різними природними явищами;

Не пропускати прогулянки навіть при незначних застудах (без температури), так дитина впорається швидше зі своєю недугою;

розвивається спостережливість, розширюється кругозір, дитина вчиться орієнтуватися в просторі, розвивається уява.

До всіх описаних плюсів можна додати користь ігор на дитячих майданчиках. Тут дитина розвиває дрібну моторику, граючи з піском, камінчиками, травичкою і так далі, гойдалки і каруселі розвивають вестибулярний апарат, гірки і всілякі драбинки допомагають у фізичному розвитку, тут можна грати в м'ячик або бігати в догонялки, тут діти знайомляться зі своїми однолітками, вчаться спілкуватися, дружити, ділитися іграшками, разом грати, виплескуючи свою енергію і отримуючи величезну користь разом з задоволенням! Пам'ятайте тільки про дотримання правил перебування на сонці, щоб уникнути фотодерматиту.

Звичайно, по можливості, з дитиною обов'язково треба вибиратися на нові місця - гуляти в парках, ходити в ліс, їздити купатися, знайомити з природою, взимку не обмежувати чотирма стінами, а грати в рухливі ігри, вчити кататися на санках і лижах, в загальному , всіляко сприяти розвитку дитини, її самостійності і впевненості в собі.

Ось як багато користі таїться, в, здавалося б, простих прогулянках на свіжому повітрі - не обмежувати свою дитину, дозвольте йому повноцінно розвиватися - просто сходіть з ним на вулицю.

ОРГАНІЗАЦІЯ ХАРЧУВАННЯ В ДНЗ – СУЧАСНІ ВИМОГИ

 Однією з умов збереження та зміцнення здоров’я дитини, підвищення опору її організму до хвороб, і як наслідок успішності у навчанні є повноцінне харчування. Саме тому адміністрацією закладу приділяється велика увага даному питанню.

Раціональний режим харчування, збалансованість раціону є основними умовами для підвищення опору дитячого організму до захворювань, для нормального росту і розвитку дітей, які виховуються у дошкільних навчальних закладах.

У дошкільному навчальному закладі організовано триразовий режим харчування, в літній оздоровчий період вводиться додатковий сніданок, під час якого діти споживають соки, фрукти.

Під час приготування страв дотримується потоковість виробничого процесу. Обробка сирих та готових продуктів проводиться окремо, з використанням інвентарю  відповідного маркування.

Закладка продуктів проводиться кухарем у присутності старшої медсестри. При закладці враховується фактична кількість дітей, про що робиться відмітка у меню - вимозі. Контроль за організацією та якістю харчування в закладі, вітамінізацією страв, закладкою продуктів харчування, кулінарною обробкою, виходом страв, смаковими якостями їжі, санітарним станом харчоблоку, правильністю  зберігання, дотримання термінів реалізації продуктів здійснюється медичною сестрою і завідувачкою  дошкільного навчального закладу.

 

Постійно тримають в полі зору наступні питання:оцінка якості продуктів та сировини, що надходять в ДНЗ, їх відповідність супроводжуючим документам, кількість та вагова відповідність; наявність сертифікату якості; відповідність виходу готових страв меню – вимозі; відповідність ваги та кількості страв раціону, що отримані помічником вихователя; встановлення ваги та відповідності дитячої порції  та інше.

Питання організації харчування в дошкільному закладі аналізуються, узагальнюються наказом завідувача та розглядаються на педагогічних радах, виробничих нарадах, загальних зборах, батьківських конференціях.

Основними показниками якості та ефективності організації харчування в дошкільному закладі  є добре самопочуття дітей, відсутність шлунково – кишкових захворювань, позитивні показники антропометричних вимірів дітей, позитивні показники лабораторного контролю за якістю харчування.

Основними принципами організації харчування дітей в дошкільному закладі є:

·        правильний кількісний і якісний розподіл їжі на окремі прийоми,

·        дотримання умов прийому їжі та правил поведінки дитини під час прийому їжі.

·        енергетична цінність раціонів відповідно до енерговитрат дітей

·        збалансованість та максимальна різноманітність раціону;

·        адекватна технологічна та кулінарна обробка продуктів та страв, що забезпечує їхні смакові якості та збереження вихідної харчової цінності;

·        врахування індивідуальних особливостей дітей (у тому числі того, що дехто з них не переносить окремих продуктів та страв);

·        забезпечення санітарно-гігієнічних норм, у тому числі дотримання всіх санітарних вимог до стану харчоблоку, продуктів харчування, їх транспортування, зберігання, приготування та роздачі страв

   Вихователі та помічники вихователів дошкільного навчального закладу також  беруть  активну участь в організації харчування дітей, формують  у них культуру харчування та розуміння значення прийому їжі для нормального функціонування організму. Дітей привчають сідати за стіл охайними, з чистими руками, сидіти за столом правильно та користуватись столовим приладдям (столовою, чайною ложками та виделкою). Дітей середньої та старшої груп навчають чергувати: сервірувати столи, збирати використаний посуд, використовувати санітарний одяг

Розвиваємо допитливість в дитини

 РОЗВИВАЄМО ДОПИТЛИВІСТЬ В ДИТИНИ

 

·        Потрібно уважно вислуховувати всі запитання дитини, не залишаючи їх без відповіді. Малюкам треба дізнатися багато, тому не дивно, що їх просто сиплються один за одним. Якщо відповіді на питання не буде або він не задовольняє допитливий розум дитини, дитина може припинити розпитування. Тому відповідати потрібно завжди, зрозуміло, з поправкою на вік малюка.

·        Потрібно заохочувати дослідну діяльність дитини, оскільки позбавляти малюка від можливості експериментувати не можна. Якщо ж експерименти малюка стають руйнівними чи небезпечними, треба зупинити дитину, пояснивши, що не влаштовує вас результат, але ніяк не сам процес. Як би там не було, щоб не пригнічувати в дитині вченого, треба придумати експерименти, виконання яких можливо контролювати. Приміром, здувати пух з кульбаби, сіяти пісочок через сито, змішати харчову фарбу з водою.

·         Батькам слід якомога частіше показувати дитині світ. Відвідування музеїв, ігрових майданчиків, галявин, магазинів іграшок, парків, зоопарків задовольнить допитливий розум будь-якого «чомучки». Спостерігаючи, малюк пізнає світ. Після прогулянки слід обговорити з дитиною побачене, задавши йому навідні запитання.

·        Не можна забороняти дитині отримувати враження. Бігати по калюжах, стрибати зі стільця, плескатися в басейні, пробувати тісто на дотик - можливостей отримати цінний досвід та враження досить багато.

·        Слід заохочувати бажання дитини пофантазувати. Читаючи книги, дивлячись кіно, пізнавальні телевізійні передачі малюк теж пізнає нове. Треба заохочувати рольові ігри. Однак частий перегляд телевізора краще заборонити. Бажано, дивитися передачі разом з дитиною, щоб мати можливість коментувати побачене.

·        Можна впровадити навчальний процес у повсякденне життя. Для цього достатньо щодня знайомити дитину з числами ("Хочеш один пряник або два?"), з кольорами ("Одягнеш червону кофтину або блакитну? "), літерами ("буква "Т" - саме з неї починається "тато" і "паровоз"). Головне-посіяти зерно інтересу до цих сфер знання, створюючи фундамент для майбутнього навчання.

·        Будь-яке навчання слід зробити забавою. Треба зробити так, щоб дитина любила вчитися. А цього можливо досягти лише тоді, коли малюкові цікаво.

·        Слід стимулювати допитливість дитини особистим прикладом. Малюк повинен зрозуміти, що навіть дорослі люблять досліджувати світ, а навчання буде тривати протягом усього життя. Бажання вчитися - заразливо.

ЯК ПРИВЧИТИ ДИТИНУ ДО ПОРЯДКУ?

 Приходить час, коли кожна мама стикаєтьсяз досить серйозним завданням – привчити дитину до порядку. Дуже багато зусиль мами витрачається на те, щоб навчити дорослу дитину прибирати у своїй кімнаті, але часто всі їхні старання марні. У цій статті 10 конкретних рекомендацій, як привчити малюка до порядку.

1. Будьте прикладом для дитини!Це перше і найголовніше правило. Якщо ви намагаєтеся привчити дитину до порядку, в першу чергу слідкуйте за порядком у своїх речах! ми не маємо права вимагати від дитини те, що самі не виконуємо!
2. Поясніть дитині, для чого потрібне прибирання.Часто діти самі навіть і не здогадуються , навіщо ми, дорослі, виконуємо певні дії. Тому варто закцентувати увагу дитини на чистоті, як на результаті. поясніть, що набагато зручніше пересуватися по кімнаті, коли іграшки на поличках, а не під ногами. Скажіть, що набагато швидше можна відшукати улюблену машинку, якщо вона лежить на своєму місці. Розкажіть, як вам приємно знаходитися в чистій кімнаті. Тоді малюк з більшим ентузіазмом займеться прибиранням!
3. Зробіть прибирання веселою грою.Нам, дорослим, часто буває важко заставити себе зробити прибирання в квартирі! А ми хочемо, щоб дитина з радістю приступила до такого “веселого” завдання… Тому пригадаймо, що гра — це провідна діяльність в дитинстві, і використаймо це! Необхідно перетворити нудне прибирання іграшок в захоплюючий квест “віднайди всі машинки”, “де сховався лев”. Або влаштуйте змагання “хто швидше заповнить корзину”. Ввімкніть веселу музику, переодягніться у чарівників чи перетворіться у роботів і складайте речі в комод так, як робили би це вони!
4. Постійність і послідовність — ваші помічники!Щоб прибирання іграшок, складання речей в шафу, миття своєї кружки після чаю стали звичними справами, про які не потрібно нагадувати, будьте послідовними у цих правилах і вимогах. Якщо з найменшого віку ви будете кожен день демонструвати дитині, як скласти іграшки перед сном, то з часом малюк почне це робити сам. крім того для нього це стане звичкою, своєрідним ритуалом, нормою повсякденного життя.
5. Допомагайте дитині!Почніть разом, або нехай почне дитина, а ви допоможіть закінчити. Не слід одразу вимагати у дитини повної чистоти без вашої допомоги! Таким способом ви лише відіб’єте бажання!
6. Ніколи не використовуйте прибирання в якості покарання. Тоді у дитини сформується ставлення до прибирання як до чогось негативного і неприємного!А тоді вам уже не так просто буде змусити навести порядок.
7. Хваліть і заохочуйте дитину. акцентуйте увагу на стараннях і на чистоті, яка стала у кімнаті.
8. Не перевантажуйте дитину прибиранням!Пам’ятайте, що до певного віку діти не знають поняття “треба”, “мушу”, вони роблять лише те, що цікаво і “хочу”. Тому зважайте на можливості і вміння дитини, на її зацікавленість. Але і не спускайте багато з рук. Пам’ятайте, що все має бути в міру!

“Підготовка дитини до письма”

 

ЯК ЗРОЗУМІТИ ДИТЯЧІ МАЛЮНКИ

 Малюк наділяє кожну знайому людину особливими рисами. Так в дитячій уяві тендітна вихователька може перетворитися в монстра з величезним ротом. Остання та багато інших особливостей характеру оточуючих людей, а також тривоги та радощі малюка знаходять свій відбиток в його малюнках.

1. Насамперед потрібно оцінити кольорову гаму дитячих малюнків. Обов’язково зверніть увагу на наступне:

Чи є у малюка достатній вибір кольорів, які можна використовувати? (відомі випадки, коли дитина малювала «похмурий» малюнок тільки тому, що коробка олівців була на всіх одна, і йому як раз дістався чорний або сірий).

Як часто Ваш малюк використовує певний колір? Чи завжди він віддає перевагу, наприклад, червоному олівцю, або ж це випадковий вибір? З якими кольорами він його комбінує? Так, згідно з дослідженнями А. Л. Венгера, якщо у малюнку переважають темно-коричневі, сірі та чорні кольори – це ознаки депресивного стану. Надмірна кількість червоного кольору свідчить про стан тривоги, емоційної напруженості. Але якщо червоний - улюблений колір, це може говорити про невротизацію або підвищену конфліктність. Велика кількість червоного у поєднанні з темними тонами можлива тривожна депресія.

Які тони взагалі переважають у малюнку - теплі або холодні? Надлишок темно-блакитних і фіолетових кольорів може свідчити про знижений настрій або про високу чутливість. Домінування пастельних кольорів свідчить про чутливість або тривожність.

Якщо дитина у малюванні обмежується парою-трійкою кольорів, це може бути проявом астенії, втоми та пасивності.

Кожен з кольорів в дитячому малюнку має власне символічне значення:

темно-синій - концентрація, зосередженість на внутрішніх проблемах, потреба у спокої і задоволенні, самоаналіз;

зелений - врівноваженість, незалежність, наполегливість, упертість, прагненнядо безпеки;

червоний - сила волі, ексцентричність, агресія, підвищена активність, збудливість;

жовтий - позитивні емоції, безпосередність, допитливість, оптимізм;

фіолетовий - фантазія, інтуїція, емоційна та інтелектуальна незрілість (діти часто віддають перевагу цьому кольору);

коричневий - повільність, фізичний дискомфорт, часто - негативні емоції;

чорний - пригніченість, протест, руйнування, нагальна потреба у змінах;

сірий - «відсутність» кольору, байдужість, відстороненість, бажання втікати, не помічати того, що турбує.

Діти-правші більш за все люблять «прості» і «справжні » кольори. Тобто вони малюють те, що бачать навколо себе: ліс, луг, траву, сад, бабусю, песика і пр. Такі дітки найчастіше починають малювати зеленим, коричневим, жовтим та ін. Якщо запитати в них що це намальовано - відразу ж відповідають: сонечко, травичка або сад.

Діти-шульги надають перевагу яскравим теплим кольорам. Виняток становить хіба що глибокий синій колір.

У ранньому віці чорний колір взагалі не сприймається дитиною як похмурий. Це просто колір, яким можна зафарбувати всі інші кольори на малюнку. А Ви так ніколи в дитинстві не робили?

У більш дорослому віці вибір чорного кольору може розповісти психологам про внутрішній світ малюка. По-перше, цей колір обирають діти, народжені шляхом кесаревого розтину. Саме вони більше за інших дітей пов'язані з тим недосяжним світом, з якого вони вийшли не самі. Дитина сприймає чорний колір як щось рідне, що колись булькало і оточувало його теплотою. Це і є материнське лоно.

Якщо дитина була народжена звичайним шляхом, вибір чорного кольору свідчить про те, що на душі у дитини щось не так. Діти найчастіше малюють чорним кольором, коли нудьгують, або бояться чогось. Прослідкуйте, з чим пов'язані малюнки. Може дитині не вистачає уваги?

2. Наступний важливий момент - натиск на олівець. Це - показник психомоторного тонусу дитини.

Якщо тиск слабенький, легкий, невпевнений - це говорить про боязкість, пасивність, астенію (виснаженість психіки) малюка.

Якщо лінії постійно стираються - це свідчення невпевненості, емоційної нестійкості, тривожності. А коли штрихи робляться ескізним шляхом - спочатку малюються легенькі штришки, потім наводяться - це спроба контролювати свою тривогу, взяти себе в руки.

Якщо контури зображень жирні, сильно продавлюють папір, це може бути свідченням емоційної напруженості, імпульсивності. А якщо олівець рве лист -це ознака можливої конфліктності, агресивності або гіперактивності.

3. Розмір малюнків також має значення. У нормі найбільший об'єкт малюнка повинен займати приблизно 2/3 аркуша формату А4. Якщо малюнок людини або тварини дуже великий, займає весь аркуш або навіть виходить за його межі (іноді дитина перевертає лист або приклеює збоку ще один, щоб домалювати те, що «не вмістилося») - це може навести на думку про тривожний стан малюка. А ось малесенький малюнок часто говорить про низьку самооцінку або депресію.

4. Замислитись змусить і розташування малюнка на аркуші. Якщо він розташований у верхній частині аркуша, це свідчить про високу самооцінку (або про схильність до «польотів у хмарах»), а от дрібний розмір в поєднанні з розташуванням «внизу» може говорити про емоційне неблагополуччя.

5. Зверніть увагу на те, наскільки ретельно намальовано зображення, наскільки воно деталізоване. Якщо подробиць багато - у дитини, швидше за все, жива уява, творча спрямованість. Вдивіться, якого роду всі ці деталі - якщо вони однотипні і кількість їх велика (наприклад, малюк не полінувався намалювати 39 ґудзиків на піджаку або 154 лусочки на рибі) - це може бути свідченням тривожності, ригідності, перфекціонізму.

6. Важливий і темп роботи дитини: якщо малюк малює повільно, але старанно – це є особливістю його темпераменту, а ось повільне, мляве малювання - ознака пасивності, виснаженості нервової системи. Високий темп говорить про те, що перед нами активний живчик. Якщо ж у цей час малюнок розмашистий і неакуратний - дитина, швидше за все, гіперактивна (або негативно налаштована, прагне скоріше закінчити малювання, зробивши все «тяп-ляп»).

7. Підказкою будуть і слова дитини під час роботи. Якщо малюк ділиться у процесі створення сюжету своїми думками, розповідає про те, що любить малювати - він налаштований позитивно і, швидше за все, психологічно благополучний. Якщо малюк постійно уточнює, що і як «правильно» треба робити - це маленький перфекціоніст, і/або він тривожний і не впевнений у собі. Ну а якщо прохання намалювати що-небудь супроводжується скигленням на кшталт «нудно», «набридло», - це може пояснюватися і боязкістю,і втомою, і невмінням спілкуватися.