“Підготовка дитини до письма”

 

ЯК ЗРОЗУМІТИ ДИТЯЧІ МАЛЮНКИ

 Малюк наділяє кожну знайому людину особливими рисами. Так в дитячій уяві тендітна вихователька може перетворитися в монстра з величезним ротом. Остання та багато інших особливостей характеру оточуючих людей, а також тривоги та радощі малюка знаходять свій відбиток в його малюнках.

1. Насамперед потрібно оцінити кольорову гаму дитячих малюнків. Обов’язково зверніть увагу на наступне:

Чи є у малюка достатній вибір кольорів, які можна використовувати? (відомі випадки, коли дитина малювала «похмурий» малюнок тільки тому, що коробка олівців була на всіх одна, і йому як раз дістався чорний або сірий).

Як часто Ваш малюк використовує певний колір? Чи завжди він віддає перевагу, наприклад, червоному олівцю, або ж це випадковий вибір? З якими кольорами він його комбінує? Так, згідно з дослідженнями А. Л. Венгера, якщо у малюнку переважають темно-коричневі, сірі та чорні кольори – це ознаки депресивного стану. Надмірна кількість червоного кольору свідчить про стан тривоги, емоційної напруженості. Але якщо червоний - улюблений колір, це може говорити про невротизацію або підвищену конфліктність. Велика кількість червоного у поєднанні з темними тонами можлива тривожна депресія.

Які тони взагалі переважають у малюнку - теплі або холодні? Надлишок темно-блакитних і фіолетових кольорів може свідчити про знижений настрій або про високу чутливість. Домінування пастельних кольорів свідчить про чутливість або тривожність.

Якщо дитина у малюванні обмежується парою-трійкою кольорів, це може бути проявом астенії, втоми та пасивності.

Кожен з кольорів в дитячому малюнку має власне символічне значення:

темно-синій - концентрація, зосередженість на внутрішніх проблемах, потреба у спокої і задоволенні, самоаналіз;

зелений - врівноваженість, незалежність, наполегливість, упертість, прагненнядо безпеки;

червоний - сила волі, ексцентричність, агресія, підвищена активність, збудливість;

жовтий - позитивні емоції, безпосередність, допитливість, оптимізм;

фіолетовий - фантазія, інтуїція, емоційна та інтелектуальна незрілість (діти часто віддають перевагу цьому кольору);

коричневий - повільність, фізичний дискомфорт, часто - негативні емоції;

чорний - пригніченість, протест, руйнування, нагальна потреба у змінах;

сірий - «відсутність» кольору, байдужість, відстороненість, бажання втікати, не помічати того, що турбує.

Діти-правші більш за все люблять «прості» і «справжні » кольори. Тобто вони малюють те, що бачать навколо себе: ліс, луг, траву, сад, бабусю, песика і пр. Такі дітки найчастіше починають малювати зеленим, коричневим, жовтим та ін. Якщо запитати в них що це намальовано - відразу ж відповідають: сонечко, травичка або сад.

Діти-шульги надають перевагу яскравим теплим кольорам. Виняток становить хіба що глибокий синій колір.

У ранньому віці чорний колір взагалі не сприймається дитиною як похмурий. Це просто колір, яким можна зафарбувати всі інші кольори на малюнку. А Ви так ніколи в дитинстві не робили?

У більш дорослому віці вибір чорного кольору може розповісти психологам про внутрішній світ малюка. По-перше, цей колір обирають діти, народжені шляхом кесаревого розтину. Саме вони більше за інших дітей пов'язані з тим недосяжним світом, з якого вони вийшли не самі. Дитина сприймає чорний колір як щось рідне, що колись булькало і оточувало його теплотою. Це і є материнське лоно.

Якщо дитина була народжена звичайним шляхом, вибір чорного кольору свідчить про те, що на душі у дитини щось не так. Діти найчастіше малюють чорним кольором, коли нудьгують, або бояться чогось. Прослідкуйте, з чим пов'язані малюнки. Може дитині не вистачає уваги?

2. Наступний важливий момент - натиск на олівець. Це - показник психомоторного тонусу дитини.

Якщо тиск слабенький, легкий, невпевнений - це говорить про боязкість, пасивність, астенію (виснаженість психіки) малюка.

Якщо лінії постійно стираються - це свідчення невпевненості, емоційної нестійкості, тривожності. А коли штрихи робляться ескізним шляхом - спочатку малюються легенькі штришки, потім наводяться - це спроба контролювати свою тривогу, взяти себе в руки.

Якщо контури зображень жирні, сильно продавлюють папір, це може бути свідченням емоційної напруженості, імпульсивності. А якщо олівець рве лист -це ознака можливої конфліктності, агресивності або гіперактивності.

3. Розмір малюнків також має значення. У нормі найбільший об'єкт малюнка повинен займати приблизно 2/3 аркуша формату А4. Якщо малюнок людини або тварини дуже великий, займає весь аркуш або навіть виходить за його межі (іноді дитина перевертає лист або приклеює збоку ще один, щоб домалювати те, що «не вмістилося») - це може навести на думку про тривожний стан малюка. А ось малесенький малюнок часто говорить про низьку самооцінку або депресію.

4. Замислитись змусить і розташування малюнка на аркуші. Якщо він розташований у верхній частині аркуша, це свідчить про високу самооцінку (або про схильність до «польотів у хмарах»), а от дрібний розмір в поєднанні з розташуванням «внизу» може говорити про емоційне неблагополуччя.

5. Зверніть увагу на те, наскільки ретельно намальовано зображення, наскільки воно деталізоване. Якщо подробиць багато - у дитини, швидше за все, жива уява, творча спрямованість. Вдивіться, якого роду всі ці деталі - якщо вони однотипні і кількість їх велика (наприклад, малюк не полінувався намалювати 39 ґудзиків на піджаку або 154 лусочки на рибі) - це може бути свідченням тривожності, ригідності, перфекціонізму.

6. Важливий і темп роботи дитини: якщо малюк малює повільно, але старанно – це є особливістю його темпераменту, а ось повільне, мляве малювання - ознака пасивності, виснаженості нервової системи. Високий темп говорить про те, що перед нами активний живчик. Якщо ж у цей час малюнок розмашистий і неакуратний - дитина, швидше за все, гіперактивна (або негативно налаштована, прагне скоріше закінчити малювання, зробивши все «тяп-ляп»).

7. Підказкою будуть і слова дитини під час роботи. Якщо малюк ділиться у процесі створення сюжету своїми думками, розповідає про те, що любить малювати - він налаштований позитивно і, швидше за все, психологічно благополучний. Якщо малюк постійно уточнює, що і як «правильно» треба робити - це маленький перфекціоніст, і/або він тривожний і не впевнений у собі. Ну а якщо прохання намалювати що-небудь супроводжується скигленням на кшталт «нудно», «набридло», - це може пояснюватися і боязкістю,і втомою, і невмінням спілкуватися.

Консультація для батьків «Яку роль у вихованні дитини відіграють емоції»

 Емоції відіграють важливу роль у житті кожної дитини. Неемоційну, “холодну”, дитину уявити важко. На емоційне благополуччя дитини, як власне, і на її емоційний розвиток, впливають виховання в родині, соціум. І, звісно ж, її темперамент, тип нервової системи – те, що зараз називають фізіологічними чи біологічними чинниками. Однак, якщо те, що заклала природа, змінити важко, на інше впливати можна. Тому в цій статті йтиметься про роль батьків та інших дорослих в емоційному розвитку дитини.

Емоції дітей – безпосередні та спонтанні. У дитини забрали іграшку – вона голосно плаче, віддали – знову сміється, наче нічого не трапилось. Діти, особливо маленькі, не ховають та не стримують своїх переживань. Тому вся їхня активність забарвлена емоційними проявами.

Дорослі допомагають дитині впоратися із сильними переживаннями. Наприклад, якщо дитина перезбуджена чи дуже втомлена, батьки створюють умови для відпочинку. Якщо дуже засмучена, – підбадьорюють. Дитина потребує любові дорослого, і її почуття залежать від наявності цієї любові. Буває, маленька дитина щось намалювала чи зробила власноруч і несе поробку тату чи мамі. Батьки її хвалять, і дитина – щаслива. Отже, опіка і любов дорослих є умовою позитивного емоційного розвитку дитини, її емоційного благополуччя.

З наукової точки зору, емоції – це фізіологічна реакція організму на події, людей, тобто все, що оточує людину. Емоційна реакція має своє “представництво” у гіпоталамічній ділянці, тобто під корою головною мозку. А оскільки підкіркові структури старіші, до кінця керуватись розумом над емоціями людині не вдасться.

Наприклад, як би батьки майбутнього першокласника не заспокоювали його щодо школи, однаково тривога залишається. Бо це – не лише об’єктивна тривога, а й глибше – реакція на небезпеку. А перший раз у перший клас – це подія, коли хвилюються і батьки, і діти. І, тривога батьків, впливає на посилення тривоги в дітей. Отже, чим спокійніші батьки – тим спокійніші діти.

Немовля має певні емоції (воно кричить, щоб задовольнити якусь потребу – наприклад, в їжі), але ще не має почуттів. Вони сформуються згодом у процесі виховання і соціалізації. Адже почуття утворюються і розвиваються на основі емоцій. Це стійкі емоційні ставлення людини до явищ реальності, що відображають значення цих явищ у зв’язку з її потребами та мотивами.

Наприклад, як дитина довідається, що таке провина та сором? Їй про це розкажуть батьки та інші дорослі: “Боже, як тобі не соромно! Не клади лікті на стіл! Хіба можна привселюдно колупатися в носі?”. Знайомо? Інший приклад: як дитина дізнається про почуття гордості? Коли дорослі скажуть, що пишаються нею.

Іншими словами, наші почуття формуються під впливом оточення, моралі, суспільних норм (зокрема, і релігійних), виховання у сім’ї. Є діти, яких дуже рано і часто соромили, і є ті, щодо яких ці “важелі” застосовували пізніше і рідше. Що відчували “перші” діти, а що – “другі”? Запитання риторичне. Комфортніше, вільніше там, де менше обмежень та заборон і більше спонтанності.

Дитина (допоки дорослі її цього не навчать) ще не розділяє емоції на “хороші” та “погані”. Вона проявляє їх без внутрішнього цензору, інтроекту (тобто не переймає способи поведінки інших – ред.), безоцінково.

Однак, “гарних” та “поганих емоцій не буває. Є наша оцінка цих переживань та емоцій. І, якщо дорослі будуть оцінювати переживання дитини позитивно чи негативно, діти робитимуть те ж саме. І з собою, і з іншими. Наприклад, вони блокуватимуть свої “погані” емоції, не виражатимуть їх. Якщо захочуть заплакати чи розсердитися, не будуть це робити (бо мама казала, що так робити не можна). А це може призвести до появи психосоматичних розладів – наприклад, болітиме голова чи живіт.

Ще один можливий наслідок – затинання. Що це таке? Це – переривання контакту, коли дитина щось хоче сказати, виразити себе (навіть, виплакатись досхочу, чи поричати, як лев), а її переривають на півслові, нічого не пояснюючи. Якщо так чинити постійно, психіка може виробити механізм захисту. Тоді на дитину дорослі починають звертати увагу, але якою ціною?

Емоції тісно пов’язані з поведінкою дітей. Буває, кажуть: “Боже, ця дитина така вередлива!”. А що таке вередування? Часто це просто втома або сильні переживання через стресові ситуації у сім’ї. Тому важливо усвідомлювати, які потреби (чи потреба) стоять за тією чи іншою поведінкою дітей. Можливо, дитина досхочу награлася, втомилася і зголодніла, та її потрібно нагодувати. Або ж вона потребує відпочинку чи сумує за мамою в дитсадку, і їй потрібна увага.

Щоб дозволити дитині виражати емоції, дорослі повинні дозволити це собі. А от це вже не просто. Бо за плечима 30, а то й більше років, і змінювати себе дуже важко. Легше насварити дитину, бо вона слабша, і взагалі – вона моя: як хочу, так виховую. Натомість, якщо в батьків з емоційним інтелектом усе добре, дитина це відчуває, й несвідомо переймає цей досвід. Вона бачить, як тато і мама спілкуються між собою, вирішують суперечки, розповідають про себе, і починає робити так само.

Уявлення дитини про себе, ставлення до себе, формування “Я”-образу залежать від дорослих, і, насамперед, від батьків. На основі цього формується самооцінка дитини. Тобто, як дорослі реагуватимуть на прояв емоцій та переживань дітей, так дитина сприйматиме себе. І це впливатиме на її розвиток – емоційний, інтелектуальний, фізичний.

Якщо дитина гнівається, не варто одразу казати: “Ай-яй-яй, як погано ти робиш!”. Варто запитати: “Що трапилося?”. Або ж заспокоїти, залежно від ситуації. Дитина розкаже (нехай голосно!), відреагує злістю (або розпаччю, образою), заспокоїться і гратиметься далі.

 

Отже, не варто блокувати свої переживання. Потрібно конструктивно їх проявляти, жити з ними в злагоді. І тоді емоції та почуття допоможуть нам творчо пристосуватись до світу, пізнати себе та інших, навчитись долати труднощі і, зрештою, бути самим собою.

Досліди в домашніх умовах

 

Консультація для батьків

«Досліди в домашніх умовах»   

Діти дослідники від народження. Саме дослідження допомагає їм пізнавати навколишній світ. І саме етапи наукового дослідження вони несвідомо використовують, ознайомлюючись з довкіллям.

Доступна для дітей дошкільного віку пошуково-дослідницька діяльність під керівництвом дорослого створює широкі можливості для виховання в малят пізнавального інтересу до довкілля та розуміння його значення.

Пошуково-дослідницька  діяльність сприяє створенню активної пізнавальної діяльності в дітей, збагачує, урізноманітнює педагогічний процес; її елементи органічно переплітаються з іншими видами дитячої діяльності. Спираючись на базові завдання дітей з різних ліній розвитку, пошуково-дослідницька діяльність поглиблює весь процес розвитку дитини, формує системні та глибокі знання про навколишній світ у взаємозв’язках і залежностях. Пошуково-дослідницька діяльність найближче підводить дитину до проблеми, а винагородою за активність та допитливість малюків є їх самостійні відкриття у світі природи. Дитяча зацікавленість, бажання до пізнання  дає змогу формувати особистісні якості, зокрема сприяє формуванню здатності прогнозувати результати власної діяльності та поведінки.

Для вашої уваги, шановні батьки, ми підготували кілька нескладних дослідів, які ви можете провести разом зі своїми дітьми в домашніх умовах!

Розвиваємо таланти: рекомендації батькам

 В умінні помічати найдрібніші деталі в поведінці дитини батькам немає рівних. Вони безпомилково визначають за обличчям трирічної дитини, що вона погано спала вночі, або помічають підозрілий запах від підлітка, який повернувся з вечірки. Саме ця здатність допоможе розкрити таланти та здібності малюка. Однак для цього необхідно дотримуватися кількох рекомендацій:

Відзначайте маленькі здібності дитини, а не тільки ті, що кидаються в очі.

• Постійно цікавтеся у вихователів, тренерів і друзів дитини, що в неї виходить найкраще.
• Ставте малюкові запитання на кшталт: «Що було б, якби...».
• Діти повинні спробувати себе в різних заняттях, не зупиняючись відразу на одному.

Дотримуючись даних порад, ви можете отримати повну інформацію про приховані таланти вашої дитини.

Чому важливо бачити маленькі здібності малюка

Напевно, протягом життя ви зустрічали людей, які досягли неймовірних результатів в одній зі сфер: у навчанні (відмінники в школі), спорті (найшвидший бігун) або в мистецтві (найталановитіший співак). Вони виділялися на тлі інших, їх здібності здавалися чимось на зразок Божого дару.

Багато батьків вірять, що очевидні таланти – найбільш важливі. Це не так. Важливо, щоб дитина розвивала навіть найменші здібності. Так, здатність розпізнавати емоції інших людей не менш важлива, ніж уміння добре грати у футбол. Вона дала світу багатьох талановитих психотерапевтів, учителів і менеджерів.

Якщо дитина обожнює грати з ляльками й розігрувати справжні сцени з їх участю, це може бути не менш важливим, ніж художня обдарованість. Завдяки цьому багато людей стали успішними письменниками, акторами та фахівцями інших сфер.

Як мандрівник серед мільярдів зірок у нічному небі шукає Полярну зірку, яка вкаже йому шлях, так і батьки повинні звертати увагу на найменші дії, слова й емоції малюка, щоб визначити його природні здібності. Коли ви помітите найменшу здібність, запитайте себе: «Як моя дитина може максимально її розвинути? Що я можу зробити для того, щоб вона із задоволенням розвивала свої здібності? Як вона зможе використовувати цю здатність у житті?»

Допомога найближчого оточення в розвитку дитячих талантів

У дитячому садочку, у дворі й під час різних занять дитину оточує багато інших людей – як однолітків, так і дорослих. Ми часто радимося з вихователями, тренерами та іншими дорослими про те, як розвинути її здібності. Ми схильні порівнювати досягнення нашого малюка з досягненнями інших.

Вихователі та тренери зазвичай розповідають нам про те, в чому дитина недостатньо сильна. Якщо акцентувати увагу тільки на цьому, ми не зосереджуємо увагу на її здібностях. Проявіть ініціативу й самі запитайте, що найкраще виходить у малюка. Пам'ятайте, що навіть найменше зауваження вихователя або тренера про те, що дитина сильна в чому-небудь, може свідчити про наявність у неї певного таланту.

Чого ваша дитина може вас навчити

Користуючись великим життєвим досвідом і знаннями, ви можете багато чого навчити свого малюка. Наприклад, ви можете допомогти йому зрозуміти, що його сьогоднішні дії впливають на майбутнє життя. На жаль, бажання у всьому керувати діями дитини не дають нам сконцентруватися на її справжніх бажаннях і потребах.

У цей же час думки й почуття дитини з приводу її занять поза домом можуть багато чого сказати про те, до чого вона схильна. Запитайте дитину: «Що ти відчувала, коли..?», «Чому в тебе виникли такі почуття?», «Чи можеш навести приклад?», «Що тобі сподобалося найбільше?», «Що тобі не сподобалося?» Не перевантажуйте дитину питаннями відразу ж після закінчення певного заняття.

Розвиваючись, діти схильні спиратися на свій власний досвід. Тому звертайте увагу на те, щоб ваші питання не виглядали для малюка глузливо. Згодом він зможе розвинути свою здатність пояснювати почуття. Чим більше ваша дитина буде розповідати, тим краще ви зможете зрозуміти її здібності й допомогти в їх розвитку.

Як пояснення та практика допомагають розкрити таланти дитини

Світ дорослих вимагає, щоб люди вибирали собі сферу діяльності й діяли логічно. Практика й пояснення розцінюються як заняття для дітей, а від дорослих чекають конкретних дій і готовності до різних ситуацій. Людина потребує пояснення та практики все життя, однак батьки намагаються розвивати таланти дитини за дорослим зразком: знаходять те, в чому вона особливо сильна, і відразу ж починають розвивати цю здатність.

Найкраще, що ви можете зробити для своєї дитини – дозволити їй пробувати себе в різних заняттях, видах спорту й мистецтва. Згодом вона зможе самостійно вирішити, чим займатися. Ви повинні переконати малюка в тому, що він може сам приймати рішення, але йому потрібно присвятити час тому, щоб знайти заняття, яке максимально відповідає його здібностям.

Батьки часто здійснюють зайвий тиск на дитину, обмежуючи її у виборі занять. Тільки можливість пробувати себе в різних сферах набагато важливіша. Діти можуть мати здібності до занять, якими потрібно починати займатися з раннього віку (наприклад, деякі види спорту). Ви повинні бути впевнені в тому, що такий вибір позитивно позначиться на розвитку малюка в довгостроковій перспективі. Не покладайтеся лише на думку тренера, беріть до уваги й те, як це допоможе дитині стати цілеспрямованим і впевненим у собі дорослим.

Розвиток талантів дитини – тривалий процес. Весь цей час батьки повинні бути уважними до потреб дитини. На цьому шляху необхідно зберігати дружні стосунки з дитиною й підтримувати її. У майбутньому вона буде вам дуже вдячна.